Я бачив сон... В печальнім смутку Стоять берізки край села, Та край давно не Білоруський, Не Український і не Руський, Земля скалічена до тла...
Вогонь? Та ні, І навіть сонце Таке створити не могли, Я зазирнув в одне віконце З різьбленим кантом навкруги Скрізь пил стражданнь, Буденний посуд, І тільки поруч із вікном В Надії дива й в сподіваннях Свята ікона над столом...
В розбиті шибки Вітер свище, Немов господарю протест, Життя нема на попелищі, На вході - з дошок збитий хрест
Порожня зона, Край мовчання! Тут цезій бродить по полям... Напризволяще, мов в останнє, Як тінь людського вподобання, І дихає у спину нам!